Щороку 15 лютого ми відзначаємо День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. У цей день українці схиляють голови перед солдатами й офіцерами, які воювали в шістнадцяти країнах світу. Найбільш масштабною була війна в Республіці Афганістан. Вона тривала десять років. Виведення радянських військ із афганської землі завершилося 15 лютого 1989 року. 11 лютого 2004 року Президент України Леонід Кучма підписав Указ № 180/2004 «Про День вшанування учасників бойових дій на території інших держав», відколи ми зі щемом у серці згадуємо цю страшну війну, ушановуємо пам’ять загиблих земляків, кладемо квіти до підніжжя меморіальних пам’ятників. Не повернулися додому майже чотири тисячі українців, набагато більше воїнів зникли безвісти. Складно порахувати, скільки стали інвалідами.
Сьогодні воїни-афганці знаходяться на передовій у зоні ООС. Вони не можуть бути байдужими до людського горя. Тому залишили своїх рідних і мерзнуть в окопах, бо не можуть інакше. Їх загартувала афганська війна. Мені довелося бути знайомою із одним ніжинцем, учасником цієї жахливої збройної боротьби Григорієм Григоровичем Прядком. Він повернувся додому фізично здоровим, але зі спустошеною душею. На війні, виявляється, є також свої професії. Цей воїн відправляв на рідну землю «чорні тюльпани». Слухати бійця без слізбуло неможливо. Г.Г. Прядко помер у п’ятдесят п’ять років. Його згорьоване серце більше не витримало.
У Ніжинському ліцеї Ніжинської міської ради при НДУ імені Миколи Гоголя в кожному класі відбулися години спілкування, присвячені Дню пам’яті воїнів-інтернаціоналістів. Учні пройнялися розповідями про ті далекі події, ставили запитання, одне з яких сьогодні звучить найчастіше: чому українці (і не тільки) змушені були воювати на території інших держав?
Ми завжди пам’ятатимемо тих, хто загинув у цій жорстокій війні. Це квіт нашої нації, який міг би зробити вагомий внесок у розбудову України, народити таких синів, як вони, за яких ніколи не було б соромно.
В.М. Бережняк
