Тиша в залі, якої я ще ніколи не зустрічала: кожен дослухається до слів акторів. При перегляді забуваєш, що знаходишся в театрі, на виставі. Сприймається так, ніби це реальне життя, свідком якого ти став. 

Немає слів, щоб передати враження. До сліз... Надзвичайна вистава, яка захопила всі струни душі й серця. Емоції переповнюють. Їх не можна передати словами... Лише сльози, радість, надія, розпач... Це, мабуть найсильніша вистава, яку коли-небудь бачив глядач. 

Режисер намагається відшукати людяність за призмою болю та відчаю. Люди такі різні й такі однакові. Їх зіштовхує доля для того, щоб вони навчились один в одного руйнувати стіни й ламати хлібину навпіл.

Цю виставу не можна порівняти з будь-якою іншою, вона захоплює з першої секунди й не відпускає ще кілька днів потому... Після перегляду ти не хочеш обговорювати її за чашкою чаю чи кави... Просто хочеться пройтися мовчки й подумати... 

Я впевнена, що не варто переказувати зміст цієї історії, адже суть театру полягає не лише в сюжеті, а ще й у  грі акторів, а вона  була неперевершена. І навіть той, хто ще не зважився на похід до театру, має ще раз подумати й  відвідати цю виставу обов’язково.

Ніжинський театр — це завжди напружені пошуки нового. Дякуємо директорові театру Юрію Муквичу й усьому творчому колективові, що дали нам можливість заглянути в дзеркало життя і зрозуміти: кожен “Безодню” може сприймати по-своєму, але головне, щоб ми падали в безодню щастя, а не горя.

Тетяна Овчинникова, 

учитель математики ліцею