Реве та стогне Ніжин Древній:
Він в Канів учнів проводжа…
Ще зовсім темно… Любий Ніжин бачить рожеві сни, але нам не спиться!!! Ми вже в автобусі… Ми вже чекаємо зустрічі з Каневом…
Яскравим сонцем привітали нас шевченківські місця. Ми всі поринули в часи, коли Тарас Григорович своїм зором дивився з гори на Дніпро ревучий, коли митець виводив пензлем мальовничі полотна.
Наш екскурсовод підводила до інсталяцій, що присвячені Великому Кобзареві... Ось на одному полотні промайнуло обличчя Ликери, яка до кінця своїх днів кохатиме Шевченка… Ось суворим поглядом стежить за нами і сам поет, ніби промовляючи:
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій
Не забудьте пом’янути
Незлим, тихим словом…
