Коли б у мене запитали, що таке рідний дім? Де він знаходиться? Запитали б колись, тоді, ну…тоді, коли сонце було яскравіше, сади цвіли духмяніше, коли була жива МАМА, я б сказала, що мій дім саме там… Там, де усмішки й сміх, де сонце й вітер, де дощ і сніг, де мама й тато, де звучить рідне й тепле слово, там, де я вільна!
А що для вас рідний дім? Із таким запитанням я звернулася до своїх учнів. Цікавими були відповіді. Рідний дім – це
- "...ніжне й тепле слово…"
- "мамина усмішка й татів погляд…"
- "рідне підвіконня…."
- "гойдалка в саду…."
- "квітник, філіжанка кави…"
Сьогодні дім для багатьох українців набув щемкого значення, бо по нашій землі сновигає брудний лапоть нелюда, знищуючи троянди, ромашки, жито, пшеницю, життя – усе те, що ми звемо домом. Частина українців утратила свої домівки, переселилася на інші території, виїхала в інші країни.
«Ріки незмінно течуть додому»,- пише Ірина Шувалова. Саме ці рядки й стали гаслом тижня поезії, до якого долучилися й учні І курсу лінгвістичного класу.
