Вектор уваги сучасних освітян, зокрема вчителів української мови, спрямований на формування в учнів предметних компетентностей на тлі засвоєння соціокультурного досвіду, утіленого в мовній формі. Важливість цього аспекту відображено в навчальній програмі з української мови для 10–11 класів загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання (рівень стандарту), де поряд з очікуваними результатами навчальної діяльності, орієнтовним розподілом годин на вивчення окремих тем розділів і змістом навчального матеріалу мовної та мовленнєвої змістових ліній представлено соціокультурну змістову з наскрізними лініями.
Ключовим аспектом соціокультурної методики навчання української мови небезпідставно вважають лінгвокультурологічний, адже він показово демонструє взаємозв’язок мови й культури. Тож опанування учнями української мови як національно-культурного феномену має стати серйозним підґрунтям для становлення їхньої культурної ідентичності, громадянської позиції, формування українознавчого світогляду, патріотичних почуттів.
Названа змістова лінія динамізує складний, тривалий і багатогранний процес інкультурації, тобто опанування соціокультурного й етнокультурного досвіду, свідомого входження в національну культуру. Безумовно, цей процес передбачає прилучення до духовних надбань у різних ситуаціях, іноді навіть невербальних: живе спілкування рідною мовою, читання літератури, перегляд фільмів, вистав, зразків образотворчого мистецтва, слухання музичних творів, ознайомлення з традиціями, звичаями, віруваннями, відвідування музеїв, виставок тощо. Знання базових елементів культури (національних звичаїв, традицій, реалій), інтерпретація різних її виявів через мову, уміння бачити в мовних формах специфіку культури народу, здатність порозумітися мовою, яка репрезентує цю культуру, є очевидним показником лінгвокультурної компетентності особистості. Освітній процес, звісно ж, динамізує і спрямовує засвоєння культурних норм та цінностей учнів.
Методичний інструментарій лінгвокультурологічного розвитку старшокласників на уроках української мови доволі широкий. Скажімо, пізнавальне й розвивальне значення має традиційне застосування як дидактичного матеріалу національно й культурно маркованих мовних засобів – фразеологізмів, прислів’їв, приказок, афоризмів, прецедентних власних назв, символічних номінацій, етнографічної, діалектної лексики, що виражає регіональну й національну самобутність української культури або ж експлікує загальнолюдські цінності. Регулярна лексикографічна робота над словами й фразеологізмами, пов’язаними з ціннісно-культурним мовним простором, розширює кругозір здобувачів і виробляє навички пошуку, оброблення, зіставлення інформації, інтерпретації мовних і мовленнєвих фактів.
Найбільш ефективною для лінгвокультурологічного розвитку учнів є робота з текстами як одиницями фіксації та обміну інформацією, впливу на адресатів, трансляторами культури. Тексти дають можливість не лише засвоїти нові знання з предметної теми, а й збагатити словниковий запас, удосконалити граматичну й риторичну вправність; розширити кругозір, розвинути мовлення й асоціативне мислення, творчі здібності; сформувати моральні й естетичні цінності; пробудити інтерес учнів до культури, історії, звичаїв, традицій народу. Тож у доборі навчального матеріалу важливо дотримуватися принципу культурної репрезентативності, тобто дбати про наповненість текстів актуальною для старшокласників інформацією, їх жанрово-тематичну різноманітність, зручність у роботі з ключовими словами або концептами, що відповідає переліку програмних тем, поданих у соціокультурній змістовій лінії.
Під час роботи з текстами, їх створенням і перетворенням, учитель має можливість реалізувати у рамках соціокультурної змістової лінії у груповій та індивідуальній роботі найрізноманітніші лінгвокультурологічні теми, як-от: «Українська мова й відображена в ній національна культура», «Як відновити джерела формування високої мовної культури», «Словники – музеї слів», «Краса довкілля в слові», «Естетична функція слова», «Магія українського слова», «Відновлення історичної пам’яті та формування почуття національної гідності», «Повага до національно-культурних цінностей інших народів» тощо (10 клас); «Мовна мода і мовний смак», «Культурний простір (моєї родини, мого міста, України)», «Національний дух культурного простору України», «Естетичний смак українців у слові, побуті, одязі», «Підтримування самобутності культури українського народу», «Бережне ставлення до культурного спадку», «Доброму добра пам’ять», «Професійна мораль», «Моральні чесноти українців», «Скарби, що визначають сенс життя», «Нове в культурі мого народу», «Наслідування чи ігнорування традицій» тощо (11 клас).
Доречне залучення інтерактивних методів, зокрема ігрових елементів, моделювання ситуацій, дискусій, аналізу історій та ситуацій, освоєння культурологічної реалії через рефлексію, віртуальних подорожей, спрямованого читання, припущення на основі ключових слів, доповнення чи продовження тексту, інформаційного пошуку, презентації-візуалізації, мозкового штурму, мікрофона, кола ідей, акваріуму тощо. Інтегрування дидактичних методів під час роботи над текстами чи політекстами на лінгвокультурологічну тематику відповідно до навчально-виховних цілей дає змогу системно формувати мовну особистість.
Отже, навчання старшокласників української мови як чинника соціокультурного розвою забезпечує їхній лінгвокультурологічний розвиток, духовно-інтелектуальне становлення. Ефективному формуванню компетентної мовної особистості сприяє збалансована, креативно організована система методів і прийомів для реалізації соціокультурної змістової лінії українськомовної освіти.
Надія Пасік,
учитель української мови
