Що ми чекаємо від зустрічі? Що ви чекаєте від зустрічі? Що я чекаю від зустрічі?...
Мабуть, дуже особливою є зустріч із героями улюблених творів, бо ніколи не знаєш, чим вона закінчиться. Щось подібне відбулося на уроці з неперевершеними лінгвістами. Із ними завжди цікаво, бо це творча молодь.
Напередодні ми обговорювали твір Ю. Яновського «Майстер корабля». Твір, який був написаний на одному подиху: письменник розпочав роботу в Одесі, «Голівуді на березі Чорного моря», а закінчив у Харкові.
«Чесно кажучи, для мене роман «Майстер корабля» став феноменом вукраїнській літературі. До цього уявлення про творчу палітру нашого народу обмежувалося такими іменами героїв твору як Іван, Палажка, Петро, Марія, Мотря, Мелашка.І місця, де відбувалися події - це зазвичай села. Але Яновський перевернув повністю світ і змусив дивитися на духовну скарбничку під зовсім іншим кутом. Він познайомив нас із новими, не властивими традиційній літературі людьми, які вирізняються навіть іменами. Це То-Ма-Кі, Сев, Тайах, Майк, Генрі, Поля, Стелла, Муха, Баджін тощо. Прочитавши роман, захопившись героями, мені дуже хотілося б зустрітися з ними, бо в кожному з них є щось особливе, що виділяє їх із сірої маси. Було б не погано поспілкуватися з усіма, але найбільше зачепила мене Тайах. Чому саме вона? По-перше, ця молода жінка - балерина в оперному театрі, а оскільки сама маю досвід танцівниці, то не буде здивуванням, що вибір упав на неї». Так розпочала свою розповідь Тригуб Катерина.
А й справді від твору віє загадковістю, новизною, цікавістю. Мої лінгвісти захотіли зустрітися з цими героями. І ось що вийшло…
«Ми сиділи на березі моря за чашкою кави й розмовляли про все, що приходило нам на думку. Розмова неначебто лилася з наших уст.
Богдан:
- Ти і так знаєш, що життя моряка надто складне, а у моєму випадку, це взагалі неможливість. Кожен раз - і я в халепі..
Я:
- І ти хочеш сказати цим, що твоє життя переповнене невдачами?
Богдан різко піднявся, взяв мене за руку й повів у бік корабля, який тільки-но прибув. Ми забігли на судно й несподівано зупинилися. Богдан дістав мотузку з-під штурвалу й жбурнув уверх, до вітрил. Вони вмить розправилися й почали майоріти від морського бризу. Одеса, причал, море, хлопець, що розповідає про своє пригодницьке життя, і я. Теплий день жовтня доповнює цю картину. Я дивилася на Богдана й згадувала слова: "Мені подобається твій Богдан. Це неймовірний оптиміст. Він належить до тих людей, з якими всі одвічні питання спрощуються до розмірів однієї фрази..." (Вергун Лілія)
« Десь п'ять років тому я приїхала до Німеччини, як студентка по обміну. Вивчаючи культуру європейських держав, я мандрувала. І ось черга дійшла до Німеччини. Перше місто, яке я вирішила відвідати, була столиця. Прогулюючись чарівними вулицями Берліна, я зайшла в ресторан “Deponie 3”, до речі, берлінці вважають його найбільш «берлінським» по своїй атмосфері. В один момент я побачила жінку, яка сиділа біля вікна. Вона перевела свій погляд на мене й посміхнулася, я посміхнулась у відповідь. Ця жінка підійшла до мене, а я подумала: «Боже, як вона чудово пахне». Фрау привіталася й спитала, чи може вона сісти біля мене, звісно я дозволила. Її ім‘я. Я ніколи такого не чула. Тайях. Вона балерина. Вродлива. Схожа на Царицю». (Васильченко Вероніка)
«Прогулюючись вуличками Венеції, мій погляд упав на одне дівчисько. Щось у ній було таке знайоме… Така вона була «чарівна, загадкова, білоголова, стрижена, в англійській блузці». Пройшовши повз, вона залишила після себе такий ароматний шлейф, що мені одразу згадалося: «Вона чудово пахне — якийсь солодкий, тремтячий запах, як звук віоліни». Це ж та сама Тайах, та сама дівчина-загадка, що одним поглядом закохує в себе всіх чоловіків навколо. Я підбігла познайомитися. Дізнавшись, що я захоплююсь її творчістю, дівчина лагідно усміхнулась. Тайах весело сміється й поглядає на мене. «Вона дуже стримана й холодна взагалі, а коли сміється —робиться близькою». Мені здалось, що для всіх людей «в неї холодний погляд і професійна усмішка балерини — одним ротом, білими зубами». Не могла я не запитати, що змусило її приїхати в це чарівне містечко. Як виявилось, тут дівчина відпочиває від надмірної уваги чоловіків, звикає до людяного ставлення до себе. І так мені стало її шкода. Ви тільки уявіть: дівчина їде в іншу країну тільки задля відпочинку від людей. Але вона вже звикла, не перший же день на сцені»…(Коваль Олександра)
«Скільки краси ховають у собі морські глибини. Маленькі рибки зграйками плавають серед зелених та жовтуватих водоростей. А піщане дно вкрите мушлями, ніби коштовним камінням. Таємниче, мінливе, неосяжне — воно хвилює душу, не залишає байдужим серце. Що ти відчуваєш коли стоїш на березі й дивишся у далечінь? Без перебільшення можна стверджувати: море для кожного індивідуальне, і всі тлумачать його по-своєму. Згадаймо головних героїв роману “Майстер корабля”. Що для них означає море? Для Богдана – це природна стихія. Хлопець говорить: “Коли таке життя продовжиться, я, думаю, що піду до лікаря й зроблю собі зябра”. Здається, море настільки близьке йому, що він уже як риба у воді, тому готовий навіть жити в ньому. Для хазяїна судна — це Батьківщина. Сева й То-Ма-Кі воно надихає, вони відчувають себе сильнішими поруч із ним». (Савченко Карина)
« Спогади часто поглинають нас із середини, накривають із головою й змушують згадувати кожну деталь. Такою й була наша перша зустріч з То-Ма-Кі. Митець із сивим волоссям довго міркував про сенс буття, аналізував своє життя й спогади. Я уважно спостерігала за емоціями То-Ма-Кі й намагалася пропустити їх через себе, уявити картину минулого й сприйняти так, як він. Чоловік із сірими очима продовжував розповідати про себе, а я уважно слухала й усвідомлювала, наскільки людина може бути глибокою, цікавою й душевною….
Щось у мені змінилося, перевернулося після зустрічі з людиною, яка вважає, що друг і ворог — два обличчя одного тіла. А чи не так? Я впевнена, це не остання зустріч!... це не остання… розмова…» (Ковтун Анастасія)
Я також упевнена, що це не остання зустріч із неймовірними героями. А ви готові до зустрічі?
Тетяна Даньшина та неймовірні лінгвісти
