21 травня українці відзначають міжнародне свято – Всесвітній день вишиванки. Для нашого народу вишитий одяг завжди був прикладом унікальної історії і культури, але з проголошенням незалежності України це свято набуло нового значення.
Уперше святкування Дня вишиванки відбулось у 2006 році. Одна зі студенток Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк стала ініціатором проведення такої акції. Дівчину надихнув знайомий, який носив вишиванку щодня. Головна мета заходу – популяризація національного одягу. У той день вишиванку вдягли майже всі студенти й викладачі, але згодом ця ідея поширилась по всьому світу.
Хоча Всесвітній день вишиванки і є досить молодим святом, але історія національного одягу сягає корінням на багато століть тому. У давнину кожна українка мала вишиту сорочку. Наприклад, дівчина з бідної родини мала близько 30-40 вишиванок у своїй скриньці, дівчина середнього достатку – 50-70 сорочок, а багата – більше 100. Сорочка ставала оберегом з моменту народження: мама або бабуся вишивали її, співаючи пісень, і вірили, що вишиванка, зроблена з любов’ю, убереже малюка.
У XIX столітті роль у поширенні вишиванки відіграв Іван Франко, який дуже вдало поєднував традиційний український одяг з класичним європейським костюмом. Сучасники згадували: «Де б він не з’являвся, неодмінно привертав увагу своїм піджаком та вишиваною сорочкою поміж пишних комірців та краваток».
Українська вишиванка – цінний атрибут історії нашого народу, відображення духовності та національної ментальності.
Вікторія Бицька, кореспондентка центру «MediaStartap»
