Передмова до "Вперед і вгору" 

Є час розкидати каміння, а є час його збирати.

Двадцятирічний ювілей ліцею – гідний привід    для підбиття підсумків.

Історія життя нашого закладу насичена великою кількістю різноманітних подій – радісних і сумних, святкових і буденних,  іноді – дивовижних, інколи – драматичних. Але щоб не відбувалося в ліцеї – це завжди неповторно.

Причиною тому є люди, яких об’єднує ліцей.

Це талановиті учні, сповнені найсміливіших мрій, планів і намірів.

Це висококваліфіковані педагоги, які дійсно є майстрами своєї справи.

Це батьки, готові на неможливе заради майбутнього своїх дітей.

Це начебто сторонні люди, що не підпадають під жодну з цих категорій, але разом з тим вони є вірними друзями, бо постійно доводять свою прихильність ліцею в різноманітних життєвих випробуваннях, у хвилини радості й суму.

Книга, яку Ви тримаєте в руках, створена, щоб розказати саме про тих, хто своєю працею робив і робить сторінки історії нашого закладу незабутніми.

Справа ця складна, проте ми вирішили спробувати.

Аби закарбувати  в пам’яті яскраві моменти життя ліцею.

Аби висловити пошану та вдячність тим, завдяки кому можемо вважати і себе причетними до цієї славної справи.

Аби не шкодувати потім, що не зробили.

Ми не претендуємо на роль незаперечних істориків або геніальних письменників. Будемо вдячні всім за доповнення та зауваження. Ми обов’язково прислухаємося до Ваших порад і внесемо корективи до наступних видань.

Ця книга  сама по собі вже подія, бо є плодом колективної праці багатьох людей, і в цьому її найвища цінність. Вона ввібрала в себе найсвітліші почуття і сповнена щирої любові та поваги.

І обов’язково – слова подяки (неписане правило передмови!).

Спасибі за успіхи в навчанні та напружену вчительську працю!

Спасибі за ініціативу та творчість!

Спасибі за відвертість і чесність!

Спасибі за дружбу й любов!

Спасибі за допомогу й підтримку, за вчасно підставлене плече!..

Традиційно потрібно було б назвати конкретні імена й прізвища. Ми навмисне цього не робимо, адже людей, яким маємо подякувати, дуже багато, завжди є ризик когось не згадати, тож боїмось образити кого-небудь неувагою.

Нехай кожний, у кого від слова «ліцей» стає на душі тепліше, знає, що ці «спасибі» адресовані саме йому.

Час, коли збирають каміння, є і часом, коли каміння розкидають (одвічний закон руху вперед!).

Але це вже інше каміння.

Нове.

Яким воно буде – залежить від нас.

Побажаємо ліцею, щоб його майбутнє було більш могутнім та впевненим, ніж минуле, і залишалося при цьому таким же яскравим, змістовним і значущим.

Отже, «аntrorsum et sursum», вперед і вгору!