Український театр протягом ХІХ ст. був багатий на великі імена та події. І.Котляревський, Г.Квітка-Основ΄яненко, Т.Шевченко, С.Гулак-Артемовський – діячі, які довели, що український театр має бути.
Драматургія другої половини ХІХ ст. стає ще більш багатою на метрів театральної справи: М.Старицький, М.Кропивницький, І.Карпенко-Карий. «Зложилася трупа,- писав І.Франко,- якої Україна не бачила ані перед тим, ані потому, трупа, котра робила фурор не тільки по українських містах, а й також у Москві та Петербурзі, де публіка часто має нагоду бачити найкращих артистів світової слави».
Особливе місце займає постать І.Карпенка-Карого. Любов΄ю до театру І.Тобілевич завдячує матері, яка знала напам΄ять «Наталку Полтавку», і не тільки слова, а й наспіви пісень.
У літературу І.Карпенко-Карий входить як прозаїк із оповіданням «Новобранець». За п΄єси сідав, коли повністю виносить задум твору в голові. Та коли вже сідав, то не помічав плину часу, не чув нічого, окрім фраз, які лягали на папір нерівними рядами. Джерела своїх творівІ.Карпенко-Карий брав із життя.
29 вересня 2020 року виповнюється 175 років із дня народження славетного драматурга, актора, людини,що стояла у витоків української театральної справи, людини, яка й до цього часу є взірцем для митців. Сьогодні ми долучаємося до цього свята, дякуємо за прекрасні твори, що змушують сміятися й плакати, обурюватися й радіти, співчувати й осуджувати.
Учителька української літератури
Даньшина Т.М.
Учениці І курсу природничого класу
Кресан С., Коробка М.
