Сьогодні ліцеїсти намагалися зазирнути в найпотаємніші закутки душі та серця незбагненних письменників.

Доріжкою нерозділеного кохання ми завітали до Лесі Українки…

Все, все покинуть, до тебе полинуть,

Мій єдиний, мій зламаний квіте!

Все, все покинуть, з тобою загинуть, 

То було б щастя, мій згублений світе.

Дружити – так віддано, кохати – так назавжди. Це саме про Лесю Українку…

Крила натхнення понесли нас у таємничу майстерню Ліни Костенко, життя якої виспівано у віршах. Є поети – законодавці літературних мод і погод у літературі, є поети – суворі хранителі національних традицій, є поети – духовні лідери. Але мало кому щастить поєднати в своїй особі всі ці риси. Ліна Костенко – еталон такого, абсолютно унікального, поєднання.

…поет природний, як природа.

Од фальші в нього слово заболить.

Бурхливо й самовіддано в українську літературу увірвався Володимир Винниченко. «Кого у нас читають? Винниченка. Про кого скрізь йдуть розмови, як річ торкається літератури? Про Винниченка. Кого купують? Знову Винниченка»,- так на початку ХХ ст. писав про письменника М.Коцюбинський. Так можемо сказати ми й зараз.

Яскравою зіркою на небосхилі літератури кінця ХХ- початку ХХІ ст. засяяв Сергій Жадан. У 1991 році він був одним із організаторів неофутуристського літературного угрупування «Червона Фіра», а з 2004 року – незалежний письменник.

Марно думати, що ріка це та кількість води,

яка в ній тече, марно думати, що ріки

формують ландшафт, виправляють його, стікаючи на південь.

Ріки це назви, солодка вохра фонетики, яка

налипає зі слиною до язика, коли вимовляєш назви наших

річок – важливіша для простору,

аніж приглушені річища, що в’їдаються в чорнозем.

Повідомлення ліцеїстів супроводжувалися презентаціями, які були своєрідним дослідженням незвичайності, неповторності, таємничості душі та серця письменника…

Учитель української літератури

Даньшина Тетяна Михайлівна