Минають роки, відлітають у вічність. Минув 71 рік з тієї травневої ночі, коли замовкли останні постріли гармат, настала тиша, прийшов мир, довгожданий, вистражданий, оплачений найвищою ціною, ціною крові і сліз.

Все далі відходять грізні і важкі роки Світової війни, але не згасає пам’ять про тих, хто не шкодував своєї крові, хто приніс на олтар свободи найдорожче – життя.

Кожен із нас поділяє думку, втілену в словах: «Ніхто не забутий, ніщо не забуте!»

Як символ всенародної вдячності і пам’яті про тих, хто віддав своє життя за Батьківщину, люди запалили полум’я Вічного вогню. Не згасає він дні і ночі на могилах воїнів. Це – вогонь пам’яті живих про загиблих, вогонь пам’яті серця. Ця пам’ять – вдячність наша за мирне життя, за чисте небо. Це – біль за тих, хто віддав своє життя, щоб ми жили щасливо. І до вічного вогню в урочисті дні йдуть сивочолі ветерани, солдатські вдови, їхні діти, онуки.

Вічно живим полум’ям горітиме священний вогонь людської пам’яті; передаватиметься від покоління поколінню. Вічна слава героям!