Про здобутки Ніжинського ліцею Ніжинської міської ради при НДУ імені Миколи Гоголя знають далеко за межами нашої області. Уже багато років поспіль цей заклад посідає перше місце в місті та області за результатами участі ліцеїстів у Всеукраїнських учнівських олімпіадах з базових дисциплін та конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт учнів-членів МАН України. За результатами зовнішнього незалежного оцінювання 2009, 2010, 2012 років заклад входить до ста найкращих в Україні  («Вісник ТІМО»). У 2013 році журнал «Фокус» спільно з Телевізійною службою новин каналу «1+1» опублікував рейтинг 50 кращих шкіл України, у якому Ніжинський ліцей Ніжинської міської ради при НДУ імені Миколи Гоголя   посів 10 місце (проаналізовано понад 12 тисяч загальноосвітніх навчальних закладів). За підсумками тестування з української мови та літератури наш ліцей був на 116 місці серед 11962 закладів, а це найкращий результат у Чернігівській області.  

Недарма  перший директор ліцею Папуча Микола Васильович двадцять років тому виплекав ідею створити ліцей для обдарованих учнів. На жаль, задум реалізувати було не зовсім легко, та й усі ці роки заклад зазнавав постійних утисків, але бачити результат плідної співпраці учнів та вчителів  нині так приємно.  

Хто ж робить наш заклад таким унікальним та рейтинговим? Звичайно ж, наші учні. А виплекали їх усі ми разом: батьки, вихователі дитячих садочків, учителі шкіл та ліцею… Тож хочеться, щоб про цих талановитих дітей дізналися наші ніжинці.  

Представляємо випускників 2014 року, які прославили наш заклад на рівні України, зробили все можливе, щоб Ніжин згадували в усіх куточках нашої держави.  

Сидоренко Олександра, випускниця лінгвістичного класу ліцею, медалістка, нагороджена дипломом І ступеня на ІV етапі Всеукраїнської учнівської олімпіади з педагогіки та психології.

Аля… так пестливо називають цю скромну дівчинку однокласники та викладачі. У перекладі з арабської це ім’я означає «благородна». Це дуже точно характеризує і нашу Алечку.  

Витончені манери, прагнення до духовного комфорту, тонке сприйняття краси, артистизм, образне бачення світу, бажання знайти істину в житті – це риси, притаманні Олександрі з раннього дитинства.  

Мама – талановитий педагог, викладач НДУ імені Миколи Гоголя, тато –  професійний фотограф. Саме від батьків Олександра навчилася бути вимогливою до себе, тому до навчання завжди ставиться відповідально. Перемогу на олімпіаді здобула з психології та педагогіки, та Аля може з гордістю сказати про свої високі досягнення  і з інших предметів (про це свідчать результати ЗНО). Тож потішила Алечка своїми знаннями не лише себе, батьків, а й учителів.  

– Олександро, коли виник інтерес до психології?

– Психологією я почала цікавитися з того часу, як зрозуміла, у чому полягає сенс цієї науки. На жаль (чи на щастя), збагнула не з теорії, а з практики, бо кілька разів зверталася за порадою до психолога.

Для деяких людей професія психолога, як правило, асоціюється або з психічнохворими людьми, або з примхами багатіїв, які лінуються думати й вирішувати свої проблеми самостійно. Насправді, ця наука охоплює надзвичайо велику кількість усього, що непомітно відбувається в нашому житті щодня. І коли я почала звертати увагу на те «непомітне», то зрозуміла, що ось це і є мій світ інтересів, адже цікавим видавалося абсолютно все.

– Які враження залишилися після олімпіади?

– Сама підготовка дала мені значно більше, ніж олімпіада. По-перше, я зрозуміла, що звичні 24 години можуть розростатися до безмежності, особливо коли мені потрібно було вмістити в один обмежений день заняття в ліцеї і декількох репетиторів. По-друге, іноді просто необхідно виходити за межі своєї зони комфорту, щоб досягти того, чого ще ніколи не мав. Це чомусь давалося мені найважче.

– Алечко, які у Вас плани на майбутнє? Чи пов’яжете життя з психологією та педагогікою? 

– Я зовсім-зовсім не хочу планувати своє майбутнє в 16 років: це не цікаво. На щастя, не знаю, чим мене вдарить наступний день. Життя занадто багатогранне, щоб  нині вже твердо вирішити для себе своє подальше існування. Можливо, це звучить, ніби в мене немає мети, до якої я прагнула б. Нехай так, але зараз я просто хочу займатися тим, що мене надихає, видається цікавим та є гармонійним моїй внутрішній природі.

 

Литовченко Олександр, випускник фізико-математичного класу ліцею, медаліст, нагороджений дипломом ІІІ ступеня на ІV етапі Всеукраїнської учнівської олімпіади з географії.

Чорні допитливі очі цього хлопчини не залишають байдужими співрозмовників. Ерудований, цілеспрямований, кмітливий, дотепний – такі риси притаманні Сашкові. Цей учень завжди шукає оригінальні ідеї, має чіткі плани на майбутнє, він завжди прагне до саморозвитку. 

Усі члени сім’ї: батько, мама, брат – були медалістами, тож Олександр вважав своїм обов’язком закінчити ліцей з відзнакою. Цього він досягнув. І мав не лише високі оцінки в атестаті, а реальні знання, які неодноразово демонстрував на різноманітних олімпіадах та конкурсах. Окрім географії (це непрофільний предмет у фізико-математичному класі), Олександр брав участь в олімпіадах з економіки та астрономії, мав і результати – дипломи з області.  

– Олександре, коли Ви почали цікавитися географією?

– Цікавитися географією я почав ще 2005 року. Хрещена завжди дарувала мені науково-популярну літературу на день народження. Того разу я отримав Велику ілюстровану енциклопедію «Географія» (обсягом  майже 500 сторінок). Розгорнувши книгу, відразу поринув у дивовижний світ цієї науки. За три тижні повністю прочитав енциклопедію. Відтоді моя домашня бібліотека значно збагатилася довідниками з географії.

– Ви часто брали участь у різноманітних конкурсах. Які враження отримали саме від олімпіади з географії?

– На олімпіаді я виборов диплом ІІІ ступеня, що дає право на додаткові 30 балів при вступі до ВНЗ України на спеціальності, де профільним предметом є географія. Також отримав запрошення на навчання на географічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Проте найбільшою радістю для мене стало знайомство з новими друзями. Зараз я активно спілкуюся з ними в соціальній мережі, ми часто телефонуємо один одному.  

– Чи пов’яжете подальше навчання у вищому навчальному закладі з географією?  

– Ще в дев’ятому класі я вирішив, що не буду пов’язувати життя з географією. Наразі попит на спеціалістів цієї галузі на ринку праці низький. Упевнений, що навчатися на географічному факультеті було б дуже цікаво, проте я зважаю на подальшу можливість працевлаштування. Нині хочу вступити до економічного університету, де неабияк знадобляться знання з географії.

Полулях Володимир, випускник фізико-математичного класу ліцею, медаліст, нагороджений дипломом ІІ ступеня на ІІІ етапі Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук України (відділення наук про Землю, секція «Географія та ландшафтознавство», тема роботи «Сучасний стан та перспективи використання альтернативних джерел енергії в Україні»).

Володимира  ніжинці знають давно. У свої 12 років хлопчина прославився не лише на всю Україну, а й Росію. Уболівальники гри «Найрозумніший» ретельно стежили  за блискучими відповідями Володі, та й сама ведуча програми Тіна Канделакі полюбила нашого гравця. Після Москви було ще багато перемог в інтелектуальних змаганнях, одна з останніх –  перемога на Чемпіонаті України з «Ерудит-квартету» (м.Одеса).

Такі конкурсні випробування вимагають усебічного розвитку. Тож і не дивно, що коло інтересів Володимира теж широке. Так, у 8 класі хлопець був переможцем обласної олімпіади з біології, у 9 – з німецької мови, у 10 та 11 класах – з географії. До речі, Володимир ще й сильний математик у своєму класі.

Комунікабельність та ентузіазм допомогли хлопцеві вибороти посаду президента в ліцеї. Володимир – це душа будь-якої компанії, від нього завжди заряджаєшся оптимізмом і позитивною енергією.

– Володимире, у Вас є дипломи з різних предметів, але з географії – особливий: окрім задоволення, досвіду, він Вам додав ще 40 балів при вступі до вишу.

– Важко сказати, яке значення має для мене цей диплом. Можливо, мені й не знадобляться ці додаткові бали. Усе ж конкурс  не пройшов даремно: він навчив мене імпровізувати, швидко реагувати в екстремальних ситуаціях, бачити головне. Звичайно, захист роботи додав упевненесті у власних силах. Для мене МАН – це мій перший і єдиний успіх на республіканському рівні, але без Олени Миколаївни Харченко його б не було.

– Коли Ви почали цікавитися географією?

– Цікавитися цією наукою я почав з раннього, ще не дуже свідомого дитинства. Часто розглядав карти (їх вдома було багато, купувала здебільшого бабуся) та прапори держав. Десь у 2 чи 3 класі моя бібліотечка доповнилася енциклопедіями. А ще надзвичайно любив дивитися передачу «Діскавері», що теж не було марним.

– МАН України – це науковий проект, який допомагає творчим обдарованим учням розвивати свій потенціал. Чи знайшли Ви на цьому конкурсі друзів-однодумців?

– Так, будь-які інтелектуальні змагання – це зустріч цікавих людей. Тут, на щастя, мало було «ботанів», навпаки, я зустрів багато розумної, ерудованої молоді, яка вміє веселитися та радіти.  Потоваришував з представниками Запорізької області, підтримую дружні стосунки й зараз.

 

Халимон Тарас, випускник фізико-математичного класу ліцею, відмінник, нагороджений дипломом ІІІ ступеня на ІІІ етапі Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук України (відділення комп’ютерних наук, секція «Інформаційні системи, бази даних та системи штучного інтелекту», тема роботи «Дослідження алгоритмів оптимізації керування транспортними засобами для моделі саморегульованої транспортної системи»).

Тарас – це зразок вихованості. Сором’язливий хлопчина, урівноважений, культурний, цілеспрямований… Спілкуючись з ним, ви маєте зважати на всі етичні норми, бо сам Тарас володіє цими якостями на найвищому рівні.

У Тараса, звичайно ж, є близькі друзі, але найріднішим розрадником для нього є кубик Рубика. Інколи навіть дивуєшся, як швидко цей хлопчина повертає грані куба та складає їх у квадрати одного кольору! Про світ цього кубика Тарас може розказувати вічно, він навіть написав програму-емулятор для кубика Рубика.

Тарас – цілеспрямована особистість, він завжди робить свої кроки виважено, уміє монотонну працю перетворити в осмислене проведення часу. Аналітичний склад розуму допоміг хлопцеві здобути перемоги на обласних олімпіадах з математики, фізики та інформатики.

– Тарасе, ви писали наукову роботу з програмування. Хто зацікавив Вас мистецтвом створювати програмні продукти?

– Уперше я почав цікавитись інформатикою десь у сьомому класі, точніше, брат Андрій вирішив навчити мене програмувати. Спочатку мені це не дуже сподобалось, а через рік я повернувся до братової ідеї.

Я брав участь в олімпіаді з інформатики, інколи «закидав» це програмування. Якось брат (студент КПІ) одного разу сказав: " Учи С++". Я почав ретельніше читати літературу, але практики не вистачало. Тоді я підійшов до викладача інформатики Овчинникова Дмитра Володимировича й сказав, що хочу писати науково-дослідницьку роботу МАН. Так почалася наша співпраця.

– Чи плануєте пов’язати життя з інформатикою?

– Так, звичайно. Цей вибір був зроблений знову ж таки під впливом брата, але на мене вплинули й багато інших факторів: комп’ютером цікавився я з дитинства.

– Згадуєте конкурс-захист?

– Написання наукової роботи та її захист на всіх рівнях залишили в мене лише приємні спогади. Можливо, це прозвучить дивно, але я отримував задоволення від того, що просиджував за монітором дні й ночі, шукаючи якісь помилки в коді, пишучи якісь модулі, не зрозумілі нікому, окрім мене... Я насолоджувався тим, що створював щось нове й водночас самовдосконалювався.

Під час написання роботи я дійсно покращив свій рівень програмування, ознайомився з новими технологіями, математичними теоріями, загалом, дізнався безліч цікавих і корисних речей. Крім того, у мене зникли будь-які сумніви щодо майбутньої професії, що також важливо для мене. Захист роботи надав мені комунікативну практику, що, звісно, знадобиться мені в майбутньому. Результат – диплом на Всеукраїнському етапі, тридцять додаткових балів до ЗНО, що є практично гарантією вступу до ВНЗ.

На конкурсі-захисті знайшов собі нових друзів, у яких є зі мною спільні інтереси (наприклад, кубик Рубика), цікаві ідеї щодо вдосконалення моїх програм.

 

Ми представили переможців олімпіад та конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів МАН України. Та рейтинг сучасної освіти визначають ще й результати ЗНО.

У 2005 році створено Український центр оцінювання якості освіти з метою забезпечення реалізації конституційних прав  громадян на  рівний  доступ  до  вищої  освіти. З 2008 року зовнішнє незалежне оцінювання стало системним процесом в українській освіті.

Нині ЗНО – це своєрідний лакмусовий папірець, який перевіряє рівень навчальних досягнень випускників закладів системи загальної середньої освіти, контролює створення належних умов для профільного навчання учнів загальноосвітніх навчальних закладів. Щорічні підсумки ЗНО наших ліцеїстів окрилюють як наших учнів, так і вчителів, надихають на подальшу наполегливу співпрацю, адже завжди приємно бачити втішні результати.

Учнівська молодь, педагогічна спільнота, батьки та громадськість в цілому – усі ці люди зацікавлені результатами ЗНО. Як же можна отримати максимальні бали? Чи реально майбутньому абітурієнту побачити на персональній сторінці омріяні 200 балів?

Нещодавно в інтерв’ю з місцевими журналістами Чернігова Світлана Сакаєва (директор Київського регіонального центру оцінювання якості освіти) зазначила, що «Чернігівщина може похвалитися тим, що троє її випускників здобули по 200 балів з двох предметів. Такий рівень знань їм забезпечили Сосницька гімназія імені О. П. Довженка, Чернігівська спеціалізована загальноосвітня середня школа № 1 з поглибленим вивченням іноземних мов та Ніжинський ліцей при НДУ імені Миколи Гоголя».  

Тож з радістю представимо цьогорічних випускників, які знають усі таємниці зовнішнього незалежного оцінювання.

Гигиняк Віктор, випускник фізико-математичного класу ліцею, медаліст, отримав 200 балів з двох предметів: української мови й літератури, хімії.

Про Віктора  писати складно, бо він є феноменом сучасного суспільства. Освіта крокує нині профільним навчанням, змушуємо дитину обрати певні предмети пріоритетними в житті. Але Віктор аж ніяк не вписується в ці рамки: він переможець обласних олімпіад з математики, фізики, астрономії, хімії, має диплом обласного етапуконкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук України з математики. До переліку цих предметів додалася й українська мова та література.

Звичайно, Віктор – гордість ліцею, міста, області, України, оскільки за результатами проходження основної сесії зовнішнього незалежного оцінювання в 2014 році лише 50 осіб отримали 200 балів з двох предметів (у тестуванні брали участь понад 200 тисяч випускників). Віктор має дві двохсотки, а третій предмет – 199.5 балів.

– Вікторе, як Ви готувалися до ЗНО?

– ЗНО – однакове для всіх, проте ставлення до нього в кожного різне. Одні вважають ці екзамени унікальною можливістю для відкриття шляху до вищої освіти, інші сприймають як небажану (хоч і необхідну) подію, яку просто треба пережити. Я поділяю ці дві думки.

Для мене підготовка до тестування була дуже важливим, неминучим, складним, але водночас цікавим та корисним періодом. Звичайно, мав відмовитися від деяких розваг (мабуть, це було найважчим). А ще цей період характеризується постійним випробовуванням сили волі та наполегливості: потрібно багато працювати та докладати зусилля, щоб добре підготуватися до тестів.

– Аналітичний склад розуму завжди змагається з гуманітарним. Українська мова та література є обов’язковим предметом для складання ЗНО. Як учень фізико-математичного класу набрав максимальні 20 балів за висловлення й не зробив жодної помилки в тестах?

– Мову та літературу я вчив завжди, однак саме Коткова Людмила Іванівна змогла  привити любов до предмету, здавалося б, такого важкого для учня математичного класу. Вивчення правил та перечитування літератури потребувало значних зусиль, та згодом ця справа ставала дедалі цікавішою. Розв'язування тестів було для мене досить захопливою справою.

І, звичайно, найприємнішим моментом стала мить викладення результату на інформаційній сторінці – я неймовірно зрадів отриманому результату.

Тепер, коли пройдений етап складання ЗНО позаду, у мене в душі виникає ностальгія та сум: моя майбутня професія не пов’язана з мовою, а я вже встиг так полюбити цей предмет.

– Вікторе, у ліцеї Вас знають як великого хіміка, тож 200 балів з хімії – закономірність?

– З хімією познайомився на початку 7-го класу. У нас у школі викладала цей предмет Кудіна Лариса Анатоліївна, яка відразу почала готувати мене до олімпіади, яка мала відбутися наступного року. З того часу постійно вивчав новий матеріал, розв’язував цікаві задачі. Моє захоплення хімією продовжилось і в ліцеї (хоча й навчався у фізико-математичному класі): мене завжди включали до складу команди в турнірах юних хіміків, я постійно брав участь в олімпіадах із цього предмету.

Коли настав час обирати, які ж предмети складати на ЗНО, то без вагань включив до свого списку й хімію. Завдяки моєму шкільному вчителю я зміг добре підготуватися до цього екзамену та отримати найвищий результат. Розв’язування задач стало для мене вже звичною та захопливою справою.

Ось і  позаду тести, а мені якось ніяково та незвично без них…

 

Акімкіна Анастасія, випускниця лінгвістичного класу ліцею, медалістка, отримала 200 балів зі світової літератури.

Настя – надзвичайно талановита дитина, наполеглива й працьовита. Це яскравий гуманітарій, оскільки привозила з області дипломи з української мови та літератури, німецької мови. Анастасія – і тонкий лірик, адже неодноразово перемагала у творчих поетичних та прозових конкурсах.

Ця тендітна дівчинка часто носить вишиванку, заплітає в косу жовто-блакитну стрічку. Вона завжди пишається своїм українським корінням, але водночас поважає культуру й мову інших держав. Тому так вільно спілкується німецькою, англійською, захоплено читає світову класику…

– Анастасіє, поділіться секретом успіху. Як вам вдалося досягти максимального балу на ЗНО?

– По-перше, я люблю читати, по-друге, світову літературу в ліцеї викладала в мене Алєксєєнко Світлана Геннадіївна, тому цей предмет був одним із моїх улюблених. Я майже не вагалася, коли обирала, що складати на ЗНО. Планувала, щоб світова література була «запасним» предметом, оскільки вона тільки в деяких університетах потрібна для вступу. За короткий період довелося повторити всю шкільну програму зі світової літератури. Як виявилося, праця даремною не була. Потішив не лише результат. Я ж перечитала просто неймовірні твори! Відкрила для себе красу поезії Шекспіра, Лермонтова, Пушкіна, багато переусвідомила (раніше чогось не розуміла або неправильно трактувала).

– Чи вистачає часу для виконання завдань під час ЗНО?

– Мені приємно, що завдання виявилися для мене нескладними, тому виконала їх десь за півгодини. Це трохи навіть здивувало мене, адже звикла виконувати тести довше. Увесь залишок часу (близько двох годин) малювала.

– Якою була реакція, коли Ви побачили заповітні 200 балів?

– Я була в Києві, коли мені подзвонила мама й повідомила результати (при цьому вона дуже голосно раділа й дивувалася, чому в мене немає такої реакції). А я була в громадському місці, тому не могла стрибати й сміятися. Як потім дізналася, за рекордний час новину було повідомлено чи не всім нашим знайомим. Мені було надзвичайно приємно, що змогла порадувати батьків.

 

Тренковська Єлизавета, випускниця природничого класу ліцею,отримала 200 балів з хімії.

Увага до деталей, системний підхід до роботи, спостережливість, висока організованість – це ті риси, які допомагають Єлизаветі досягати успіхів у розпочатих справах. «Старанна й відповідальна», – так кажуть про дівчину однокласники.

Ліза вражає своїм багатогранним талантом: вона і співає на сцені, і грає на гітарі, і читає вірші, і отримує дипломи з біології на обласних олімпіадах… Та все це не завадило опанувати й хімію та отримати бажані 200 балів.

– Лізочко, чи легко отримати 200 балів на ЗНО?

– Власне, коли я побачила на своїй інформаційній сторінці кількість балів з хімії, я не була шокована. Це, мабуть, тому, що я одразу ж після тестування перевірила свою роботу разом з репетитором і побачила, що не зробила жодної помилки. От тоді я мало не стрибала від щастя! Щоправда, трохи пізніше виявилося, що зробила одну помилку в завданні з ізомерами (думаю, мене зрозуміють ті, хто писав цього року хімію).

– Хімія – ваш улюблений предмет?

– Чому я набрала максимальну кількість балів саме з хімії? І досі не можу зрозуміти, адже моїм улюбленим предметом завжди була біологія. Хімія мені давалася якось важче.

– Що б Ви порадили майбутнім одинадцятикласникам? Як треба готуватися до ЗНО?

–  Учитися в 11-му класі треба старанно, а готуватися до ЗНО – ретельно та наполегливо. На ЗНО мені допомогла логіка та довготривала пам’ять, а ці якості притаманні не кожному. Я ніколи нічого не зубрила, хоча декому легше просто завчити матеріал. Проте, на мій погляд, це не найкращий спосіб засвоєння матеріалу. Я вважаю, що потрібно розвивати в собі вміння логічно мислити та аналізувати. 

 

Розмовляючи з нашими випускниками, не могла не помітити блиску в їхніх очах. Ці діти сповнені оптимізму, надіями на краще. Вірю, що вони стануть майбутньою елітою України, а будні не зроблять їх буденними.

Ці сімнадцятирічні юнаки та юнки – це молоді та перспективні люди, здатні втілити мрії в реальність. Це наше сьогодення й майбуття.

Нехай у цих дітей ніколи не буде відчуття змарнованого життя, адже вони так яскраво його почали. Хотілося б, щоб випускники не помилилися з вибором професії, щоб праця приносила їм у майбутньому задоволення, щоб подальші наукові відкриття були на благо нашої держави.

Нехай щастить Вам, дорогі наші випускники!

Людмила  Іванівна Коткова, учитель ліцею.